愁

Фоносемантичне сполучення, що поєднує:

心 (마음 심) - "серце", вказує на почуття або емоції.

秋 (가을 추) - фонетичний елемент, що також додає образності.

У давньокитайській символіці осінь (秋) уособлює сезон збору врожаю та завершення - час, коли все починає в'янути і людина відчуває швидкоплинність життя.

У поєднанні з 心 створює відчуття важкого, як осінь, серця, звідси "смуток" або "меланхолія".

Таким чином, 愁 буквально зображує "серце (心) осені (秋)" - прекрасна метафора для тихого смутку і роздумів.

수심 (愁心) - скорботне серце; глибоке занепокоєння

수한 (愁恨) - горе і жаль

우수 (憂愁) - смуток; меланхолія

소수 (消愁) - полегшити смуток, часто через випивку або поезію

Вживається як у буквальному, так і в літературному контекстах, 愁 несе відтінок тихої емоційної тяжкості, а не зовнішньої скорботи.

Поєднання 心 (серце) і 秋 (осінь) зробило 愁 потужним поетичним символом у всій східноазійській літературі.

У китайській та корейській класичній поезії він часто викликає:

- осінню самотність (сезон смутку і роздумів)

- розставання і тугу,

- філософський сум за мінливістю.

Відомі танські поети, такі як Лі Бай та Ду Фу, використовували 愁 для опису людського стану - швидкоплинної краси, старіння та розлуки.

У корейському сиджо та гаса 수심 (愁心) часто з'являється для вираження вишуканої емоційної стриманості.

Таким чином, 愁 виходить за межі простого "занепокоєння", втілюючи естетичний смуток - "солодку печаль", знайдену в осінній тиші.