島

島 - фоно-семантична сполука, що складається з:

山 (산 산) - семантичний компонент, що означає "гора" або "піднесена земля", представляючи землю, що піднімається над морем.

鳥 (새 조) - фонетичний компонент, також символічно пов'язаний з віддаленим або прибережним життям (оскільки морські птахи збираються біля островів).

У ранніх формах верхня частина 鳥 позначала звук, а нижня 山 - рельєф місцевості.

Зображення нагадує гору, оточену хвилями та птахами, що вказує на віддалене, самодостатнє місце.

群島 (군도) - архіпелаг

半島 (반도) - півострів

島國 (도국) - острівна держава

孤島 (고도) - самотній острів; метафора ізоляції

火山島 (화산도) - вулканічний острів

В історії Східної Азії 島 часто з'являється в географічних і політичних назвах, що символізують територіальну ідентичність або морську незалежність, наприклад

日本列島 (Ніхонретто) - японський архіпелаг.

濟州島 (Чеджу-до) - острів Чеджу в Кореї.

臺灣島 (Тайвань) - острів Тайвань.

Суфікс -島 (도) зазвичай використовується в географічних назвах для позначення островів, функціонуючи подібно до англійських -isle або -island.

У поезії 島 часто символізує ізоляцію, спокійне усамітнення або особисту незалежність - ідею бути оточеним, але самодостатнім:

孤島之人，不與世爭 - "Людина на самотньому острові змагається не зі світом".

У дзенській та даоській традиціях острів уособлює відстороненість і внутрішній спокій, простір споглядання подалі від мирської метушні.

Корейські та японські поети також використовують 島, щоб підкреслити усамітнення та чистоту - наприклад, 청산도 (靑山島) або Мацусіма (松島).