向

Спочатку писався як 嚮, пізніше спрощений до 向.

口 (рот) зображує звук або напрямок мови.

冂 (відкрита місцевість, кордон) і 𠂤 (людина з зігнутими руками) у поєднанні вказують на орієнтацію або обличчя.

Ця форма стала означати "бути зверненим у певному напрямку", потім розширилася до "до", "прямувати до", а в переносному значенні - "прагнути".

Семантичний діапазон:

- повернутися обличчям, обернутися (향하다, 마주보다);

- рухатися або прямувати в певному напрямку (나아가다, 향하다);

- щойно, раніше, нещодавно (막, 접때);

- врешті-решт, нарешті (마침내);

- якщо, припустимо (만약).

向上 (향상) - покращення, прогрес вгору

向日葵 (향일규) - соняшник (досл. "повернутий до сонця")

面向 (면향) - орієнтований на, звернений до

向來 (향래) - весь час, до цього часу

向學 (향학) - прагнути до навчання

向背 (향배) - нахил, прихильність (досл. "до і від")

У класичних текстах 向 часто з'являється як універсальне службове слово:

- вказівна частка ("до")

- темпоральний маркер ("раніше, щойно")

- умовний маркер ("якщо, припустимо").

У королівстві Рюкю королівське прізвище Сьо (상/尙) було змінено для побічних родичів на 向 (Сьо/Сьо-удзі) під час династичної реструктуризації, що позначало аристократичне походження.

У сучасних китайській та японській мовах воно зберігає як буквальне значення "до", так і переносне "прагнути" (наприклад, 向往 - туга).